Жахаюсь собі...Це ж дико...Це не правильно...Це те,що я відчуваю...Мені байдуже життя "лєвих" мені людей...Навіть якщо в світі помруть 6 млрд людей і серед них не буде моїх рідних мені буде по музикальному інструменту...Як же страшно знати,що ти можеш без докорів сумління вбити людину.І якщо ти не нестимеш за це карну відповідальність,то сумління твоє тебе не гризтиме...Страшно з цим жити...Моя рідна,ти дивишся і радієш,що твоє чадо читає книги,знала б ти,моя рідна,що воно читає...Що за собою може принести це читання...Що воно хоче читати і до чого йтиме любою ціною...Моя рідна...Як же важко контролювати себе,свої емоції...
Треба змінитись...Змінити спосіб мислення...Ні,не моє ставлення до життя...ну принаймні до чужого життя,а до свого...Перестати перейматись дурницями,перестати думати про неважливе,про те,що тобі потім прийдеться робити,адже зараз ти цього все одно не зможеш зробити...Треба думати про тепер...
Не можна відбирати чуже життя...Але чорт забирай,як хочеться знати,що ти відчуватимеш при цьому...Злочин і кара-яка чудова книга,але який слабкий герой...Що б відчувала я?...
| | | |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
