Крізь відчинене вікно до кімнати тихенько забралися вони, залишки спогадів, акуратно вистроїлися в рядочок і чекали коли настане їхня черга, відтворити яскравий момент життя..
Вона сиділа на підвіконні, раз у раз підкурюючи нову цигарку і ловлячи себе на тому, що в голові думки відсутні...рядочок спогадів заворушився, кожен намагався показати себе з ліпшої сторони, в надії що вона вибере саме його, наче показ мод, чи то пак краси..але не хотілося ніц згадувати, хотілося просто сидіти в прострації..якось так загубитися..бо серце рвало, кричало, і лишало собі шрамування протискуючись крізь ребра на волю..
Складно..складно ловити себе на думці, ой..на відсутності думок..хотілося малювати..хотілося втопитися в намальованому океані, загубитися посеред намальованого міста, відірватися в намальовані хмари, сховатися в намальованому темному кутку..ніхто тебе там не знайде..бо це твій малюнок, це місця куди лиш ти когось можеш пустити, можеш сам вигадати персонажів, намалювати їхню долю, зробити їм щасливий хепі енд: і памерЛИ ані в адін дєнь...
Залишки насмішкувато присіли, атже один вже увірвався в думки і нахабно там хазяйнував..у памяті зявилися спогади колишнього..одного разу хорошого, іншого разу настільки болючого, що з силою швирнула спогад з думок...але залишок вкорінився..мить...і голоу наповнили інші залишки, взірвалося обурення..хотілося зацілити в голову чимось важким, як же боляче...біль..
| | | |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
