| | | Freitag, 23 Juli 2010 Jahr |
|---|
 20:03 | |  |
| Они рядом сидели, обнявшись любя.
Она тихо спросила: «Что я для тебя?»
Немножко подумав, с мечтами в глазах,
Он стал вспоминать, оглянувшись назад.
«Когда ты со мной, забывается боль.
Все беды и страхи теряют их роль.
Когда ты со мной, улетают часы.
Я рядом с тобой вижу светлые сны.
Когда ты со мной, я - не одинок.
Твой голос и взгляд не раз мне помог.
Когда ты со мной, я тот, кто я есть.
Ты все недостатки смогла перенесть…»
Он к ней повернулся и понял как раз,
Что ей и не нужно затасканных фраз.
Слегка улыбнувшись, сжав руку рукой,
Он просто ответил: «Я счастлив с тобой!"
| | | | 19:53 | Реквием по любви | |
| Сижу.... Из наушников разливается нежный голосок Максим песня «Отпускаю». Ааатпускаю и в нееебоааа... уулетает с желтыми листьями наше прошлое лееетоооо.... Нда... на работе хорошо, никто не мешает, сижу.... Домой вообще не хочется. Да куда домой то??? Я же нигде не живу!!! Я просто настоящий БОМЖ. Вещи там — сям, сама вообще непонятно где. Сегодня хоть не напиваюсь. А хочется. Сижу... Смотрю на телефон. Порыв, хватаю его в руки... Нет, нет, стой, стой.... Открываю смс-ки от него: Так... «Ты алкашка и сука, я тебя ненавижу, завтра идем в загс разводиться!» Сволочь... Читаю далее «И я тебя просил не звонить больше моим сотрудникам, не ищи меня больше!» Легче... Дальше «Я больше не буду с тобой жить, с сегодняшнего дня я буду жить с другой. Если можешь, извини». Хм.. Ну и пошел ты к черту, мне легче, плевать мне на тебя, придурок!!! Только вот сегодня годовщина со дня нашей свадьбы... Обычный понедельник, утром я думала ему позвонить, может, отметим, дату? Рисовала я себе в воображении с легкой улыбкой на лице. Нет, стой! Что за бред? В пятницу заявление отнесли в ЗАГС. Прекрати этот реквием по любви. Включаю компьютер, пытаясь настроиться на рабочий лад. Сейчас почитаю почту, посмотрю кто мне писал... развеюсь. Звонок. «Алло, Салют!» Сердце кольнуло. Это он.... Но зачем? «Олег?.Это ты? (как будто не узнала).. Привет...» За 5 секунд я поменяла свою растерянность на бодрость и начала громко и иронично шутить. «А! Ну привет, ДОРОГОЙ!!! С годовщиной тебя! Че хотел?» «Спустись пожалуйста вниз, я здесь, на проходной» Моя душа задрожала, глаза начали слезиться, в голове я судорожно перебирала мысли, зачем он пришел. «Наверное пришел за свидетельством о браке, наверное копии нужны, а может я что то у него забыла из вещей?» А может еще что-то? Колени стали ватными, сердце бешено билось в груди, я чувствовала, что мне становится трудно дышать. Выхожу. Он стоит на проходной с огромным букетом хризантем. Пришел поздравить. Черт! Как же я взбесилась! Я просто не знала, в какой угол мне бежать, я его ЛЮБЛЮ, но мы же РАЗВОДИМСЯ, ну зачем, Олег? Я люблю тебя, давай заберем заявление, а? - Начал он. Нет, Олег, спасибо конечно за цветы, но уже слишком поздно, это не игрушки.. Но, Женя, но почему, ну перестань ты, все будет нормально! Олег, я это двести раз слышала... - Я перевела взгляд на его внешний вид. Судя по всему, он всю ночь пил, мотался из угла в угол... Давно не брился. Мой взгляд устремился прямо ему в глаза, в этих карих жгучих глазах я увидела усталость от страданий, любовь, тоску, мольбу... Боже... Я стою с каменным видом, а в воображении кидаюсь ему на шею, обнимаю его спину, прижимаюсь к нему, вдыхаю его запах... Я люблю тебя, пошли домой!!! Прости меня! Я люблю тебя!!! Стоп, стоп!!! Вспомни все плохое, прошу тебя... но куда все делось..???... Жень, ну так что? Ну давай хотя-бы вечером встретимся, погуляем, пожалуйста! Я зачем то пообещала.... Он пошел домой радуясь, как ребенок новогоднему подарку, когда ему еще только обещают его купить. Все на работе наблюдали эту картину, и даже когда заходили в отдел, практически никто не спрашивал откуда цветы. А мне все так надоело... Я позвонила ему и сказала, что вечером мы не встретимся, что он мне не нужен и я с ним жить больше не буду... Он замолчал... Просто нет никаких мыслей. За 4 года совместного «счастья-горя» мы так друг другу наболели... Так все испортили, ничего святого... Что же тогда душа рвется и беснуется, а по ночам я плачу. Иногда мне казалось, что он тот единственный, кто мне нужен, и кому я нужна по-настоящему. Да, можно так сказать, моя судьба. Такое ощущение иной раз охватывало, что мне предназначен именно ОН! Я не могу без него, сейчас я от него ушла, а на душе — словно я совершила преступление. Не знаю только, какое, не приходилось. Но душа моя горит, ноет, тоскует, беснуется, не знаю как еще это описать, мне очень без него плохо... Хотя мне есть с кем его сравнивать, и во многом он хуже других, но мне нужен именно он, ну что я за дура? Может, мне подождать, когда он меня разлюбит и перестанет преследовать? Тогда и я его разлюблю и успокоюсь. Наверное... Нет, я все же мазохистка, открыла файл с записью нашей свадьбы, именно тот момент, когда мы танцевали наш танец под песню Кредо «Медляк». Слезы хлынули из глаз, из горла вырвался стон, я начала безудержно реветь, наверное мне это нужно было.. Оставить все, выплакать, вылить... Жалко... На улице стало совсем темно, я все таки заставила себя уйти с работы. Вытерла слезы с лица, вздохнула... Собралась и побрела домой.
| | |
| Mittwoch, 23 Juni 2010 Jahr |
|---|
| 20:34 | | |
| Чому все навкруги таке сіре? Куди поділись барви? Що зімною коїться?... Тільки одні запиття... і відповідь в мене є... та я не хочу її сприймати, я не хочу щоб так було... не хочу листопаду в душі... жити в листопаді... скільки ще так існувати?! чому неможна просто випаруватись, зникнути так щоб навіть ніхто не помітив, ніби мене і не існувало... розчинитись в повітрі... залишивши по собі тільки один медальйон... нехай шукає свою другу половинку, власника обох частин... а мене просто уже немає... залишилась тільки пуста оболонка... єдина бажання - розчинитись в повітрі...
| | |
| Freitag, 12 Februar 2010 Jahr |
|---|
| 21:34 | -8- | |
| Через 2 тижні вона дізналася, що чекає дитину. Як би радів цьому Сашко! Хоча вона не сумнівалася, що він радий і зараз, адже він завжди поряд з нею, зовсям поряд, вона завжди відчувала його присутність. Тепер вона повинна жити! У неї буде малюк, маленька частинка, яку їй залишив Сашко. Чому все так, адже вони так чекали цю дитину, і чому Сашкові не призначено було його дочекатися? Чому вона не відчула цього раніше? Може, тоді усе було б зовсім по-іншому...
| | | | 21:34 | -7- | |
| ... Вона йша і всі ці спогади завдавали їй ще більшого болю. Життя було закінчене, воно закінчилося в цю ніч, коли їй подзвонили і повідомили, що його більше немає. Як таке могло статися? Яка така аварія? В той момент вона нічого не могла зрозуміи, лише жах холодком проклада свої доріжки по всьому її тілу, душі. Хотілося прокинутися, побачити його поряд і зрозуміти, що це всього лише поганий сон. Але це був не сон.
Зараз вона йшла, і в голові у неї крутився той вірш, який вона колись склал, який присвятила йому, тільки йому, рідному і улюбленому, найближчому і розуміючому.
... Вона йшла, не розуміючи, навіщо і куди. Але в якийсь момент вона пригадала, що Рижик чекає на неї вдома, і йому, напевно, теж погано і самотньо. Так і було: він неначе відчував, що не побачить більше свого господаря. Вона обійняла його, притиснула до себе, і так вони просиділи всю ніч. Сльози не висихали на її очах, їй було боляче, самотньо. Вона відчувала себе втраченою. Але чому життя зіграло з нею такий злий жарт? Чому мить щастя була така недовга, чому їх коханню було відведено такий короткий термін? У якісь моменти їй і самій не хотілося жити, та й навіщо їй було жити без нього, без свого Сашка? Але завжди вона згадувала його слова: „Тепер нам треба піклуватися про Рижика, ми за нього відповідаємо”.
| | | | 21:33 | -6- | |
| Її день народження. Так, вона ніколи не забуде цей день. Рано-вранці вона прокинулася від дзвінка, мигцем подивилася на ліжко і помітила, що Сашка немає поряд, подумала, що, напевно, його знову терміново викликали на роботу. Спросоння, мало що розуміючи, вона зняла трубку і бадьорий веселий голос Сашковий повідомив, що пора вставати! І не забути виглянути у віконце! Ірина так і зробила: подивившись вниз, вона ахнула – під вікнами стояв її коханий Сашка, навколо було море квітів, і пелюстками торянд на асфальті була вкладена фраза: „Кохана!!! З дне народження!!!” Як це було несподівано і приємно, як тепло стало на душі від кохання до нього! Але сюрпризи цього дня ще не закінчилися: коли Сашко піднявся у квартиру, на руках він тримав маленьке руде кошеня. Він сказав, що їм треба готуватися до появи дітей і поки що тренуватися у проявах турботи на цій крихітній істоті. Які ж вони були щасливі цього дня, здавалося, ніхто і ніщо не зможе їх розлучити! Того вечора Сашко зробив їй пропозицію, Іра була на сьомому небі від щастя. Розписатися вони вирішили влітку, а медовий місяць провести у парижі.
| | | | 21:33 | -5- | |
| А потім почалися дні щастя: вони практично не розлучалися, він зустрічав її після роботи, вони гуляли, ходили в кіно, в театр, а іноді просто гуляли проміжними осінніми вулицями. Минали дні, тижні, а вони і далі поводилися так, неначе щойно познайомилися. Через 3 місяці вона переїхала жити донього. Яка ж вона була щаслива, які ж ВОНИ були щасливі! Вона чекала його, коли він затримувався на роботі. Готувала смачну вечерю, прибирала і їй це подобалося. Їй подобалося все, що було пов’язане з ним, їй подобалося засинати поряд з ним, прокидатися і бачити його поряд, пити вранішню каву разом. Їм не потрібен був ніхто, настільки добре було разом. Спливали місяці, а відчуття, здавалося, ставали міцнішими, Сашко просто обожнював Іру, засипав подарунками і квітами, робив все для того, щоб вона була щаслива. Вечорами вони мріяли про світле майбутнє, їм шалено хотілося мати дітей! Хлопчика і дівчинку.
... Вона продовжувала йти під дощем, сама не знаючи куди. Її думки займав тільки він – рідний, далекий, коханий. Перед очима спливали картинки з пам’яті, моменти їх життя.
| | | | 21:32 | -4- | |
| Він сказав:
- Мабудь, тебе послали мені небеса, оскільки ти впала прямо мені в руки!
Боже, який же був у нього голос – м’який, ніжний, скрадливий! Вона не знає, скільки вони так простояли, дивлячись один на одного, водій почав сигналити, адже був уже пізній вечір і йому хотілося скоріше повернутися додому, а тут якась божевільна парочка стоїть на сходинках його автобуса і зовсім не збирається виходити. Вони засміялися й вибігли з автобуса. І, взявшись за руки, пішли. Здавалося, жоден з них не знає, куди точно вони йдуть, вони просто йшли, йшли, світ за очі, розмовляли – про що? Вона навіть не пам’ятає, але вони говорили і говорили. З’ясувалося, що Сашко ( так його звали) випадково потрапив у цей район, він їхав на день народження брата дівчини, яку навіть не бачив, його машина зламалася, і довелося скористатися суспільним транспортом. Але в той момент вони забули про все, Іра забула, що її чекають вдома, вони не думали про час, їм було добре і так не хотілося розлучатися!
Додому Іра прийшла тільки під ранок; мама, побачивши на її обличчі усмішку, навіть не лаяла доньку – такою вона її давно не бачила.
| | | | 21:32 | -3- | |
| …Перед очима Ірини зринув момент їхнього знайомства. Була осінь. Вона, як завжди, поверталася додому з роботи, гуляти не хотілося, хотіла самоти. Її життя останнім часом втратило сенс, не хотілося нічого, не хотілося розмовляти ні з ким, навіть коли дзвонили подруги, вона не брала слухавку. Сівши в автобус, вона дістала свою книжку і заглибилась в читання, і навіть не помітила, що поряд сів симпатичний молодий чоловік. Тільки потім вона зрозуміла, що хоча вони були майже ровесники, хлопцем його ніяк не можна було назвати, щось у ньому було мужнє, доросле – він був чоловіком. Виходячи на своїй кінцевій зупинці, вона посковзнулася на сходинках і впала б, якби її не підхопили чиїсь сильні руки. Вона підняла очі – і їх погляди зустрілися. Ц цю мить між ними проскочила якась іскра, якийсь холод пронизав усе тіло, і їй так захотілося залишитися в цих обіймах на все життя... Вона це зрозуміла, зрозуміла відразу – ось той, кого вона так довго чекала, той, який їй так часто снився, про якого вона мріяла, з ким хотіла провести все своє життя, якому хотіла дати все найдорожче, що у неї є, для кого хотілося жити. Напевно, він теж щось відчував у цей момент, посміхнувся своєю доброю ітрохи зухвалою усмішкою, від цієї усмішки таке тепло розливалося по її тілу...
| | | | 21:31 | -2- | |
| Вона йша вже дві години, сама не знаючи куди – чи то додому, чи то ще кудись. Вона не бачила облич перехожих, не відчувала холоду, не бачила нічого навколо. Світ для неї помер, залишилися лише сірі фарби, а навколо – навколо порожнеча, що з’їдає зсередини, і тупий біль у серці. Їй не хотілося жити, та й хіба можна назвати життям існування без нього? Адже він був для неї усім, найріднішим і найближчим, найулюбленішим і люблячим, тільки ним вона жила останні 2 роки.
Дощ. А колись вони, закохані, гуляли під дощем, і їм не страшний був холод. Нехай бабусі з вікон будинків показували на них пальцями, але вони були закохані, щасливі і нікого не помічали навколо. І це було природно, для них існувало тільки кохання, ця радість зустрічі, перші поцілунки. Їх стосунки розвивались швидко.
| | |
|
| « Februar 2012 » | | Mo | Di | Mi | Do | Fr | Sa | So | | | 01 | 02 | 03 | 04 | 05 | | 06 | 07 | 08 | 09 | 10 | 11 | 12 | | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | | 27 | 28 | 29 | | | | | | | | | | | |
| Statistik: | | Heute | | | Besucher | 31 | | Seitenansichten | 32 | | Gestern | | | Besucher | 72 | | Seitenansichten | 67 | | in dieser Woche | | | Besucher | 103 | | Seitenansichten | 99 | | in diesem Monat | | | Besucher | 844 | | Seitenansichten | 847 | | in diesem Jahr | | | Besucher | 3072 | | Seitenansichten | 2883 |
| | Stammleser | 18 | | Einträge | 200 | | Kommentare | 714 | | | Mehr... |
| RSS |
|
| |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
Profil 
Private Nachricht 
Gästebuch 
Fotoalben 
